Заробітчанки

І залишають Україну матері,

Щоб сім'ю свою прогодувати.

Вони летять, неначе журавлі,

В чужі краї, щоб тяжко працювати.

Їм дуже часто сняться діточки,

Які благають їх, щоб повернулись,

Бо не повернуть гроші втрачені роки,

А сльози не дадуть, щоб посміхнулись.

Їм дуже часто сниться хата і село

І милі серцю рідні краєвиди,

Як важко заробляють тут оце добро,

Ніхто не знає і ніхто не види.

Подушка мокра інколи від сліз,

Здається раєм, там хатиночка убога,

Та пригадаєш, як в борги ти вліз,

І знов веде на чужину дорога.

Не бачили батько й мати, ні!

Що діточки їх вже давно повиростали.

Й неначе все у них в житті було,

Але любові так і не зазнали.

На старість ніжність, ласку і тепло

Батьки всі мріють від дітей діждати,

Але чи зможуть діточки їм дати те,

Чого самі так й не змогли пізнати.

І побиваються від болю матері,

О гроші, гроші, що ж ви наробили?

Достаток дарували ви сім'ї,

Та діточок своїх, чужими ви зробили.

{jcomments off}(Олександр Дрига)