Після розлучення з ким має проживати дитина?
У більшості випадків, після розірвання шлюбу, колишній чоловік та дружина проживають окремо. І тут виникає питання – а з ким залишиться проживати дитина? Адже якщо керуватись положеннями Сімейного кодексу України, а саме статті 141 – мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Як правило, після розірвання шлюбу, діти залишаються проживати з матір’ю. Після чого виникають спори між колишнім подружжям про наступне: матір не дозволяє спілкуватись з батьком, не дозволяє батьку бачитись з дитиною, будь – яким чином перешкоджає в побаченнях, тощо.
В такому випадку батьку потрібно звертатись до органу опіки та піклування для усунення перешкод у спілкування з дитиною та визначення графіку побачень з дитиною або звертатись до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини з батьком. Щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
Протягом всіх років незалежності нашої держави, позиція судів була одноголосною – дитина повинна проживати з матір’ю і лише у виключних випадках може бути визначено місце проживання дитини з батьком.
Такі рішення судів обґрунтовують Принципом 6 Декларації прав дитини, в якому проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
При цьому Декларація не роз’яснює, які обставини в розумінні статті 6 є винятковими. Майже у всіх судових рішеннях робиться посилання на вищезазначену статтю Декларації, а після робиться висновок, який викладено наступним чином (як приклад): «Суд встановив, що мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина, цікавиться його життям, в курсі його уподобань, улюблених іграшок та занять, успіхів та проблем у навчанні, при цьому судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір’ю (Витяг з рішення у справі № 490/12239/16-ц Центрального районного суду м. Миколаєва)».
Тобто, якщо і батьком будуть створені усі належні умови для нормального розвитку дитини, але при цьому будуть відсутні «виняткові обставини» для розлучення дитини з матір’ю – суд залишить дитину проживати з матір’ю. Але при цьому стаття 141 СК України продовжує розповідати про рівність прав батьків щодо дитини. Підстава для змін в судовій практиці. В 2017 році прийнято рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «М.С. проти України». Підставою для звернення до ЄСПЛ була ситуація, за якої дитина піддавалась фізичному насиллю з боку матері.
Не зважаючи на це Зарічний районний суд м. Суми ухвалив рішення та визначив місце проживання доньки заявника разом із матір’ю. Суд своє рішення в частині визначення місця проживання дитини разом із матір’ю обґрунтував положеннями Декларації прав дитини ООН 1959 року, Конвенції про права дитини та статті 161 Сімейного кодексу України, зазначивши про відсутність у справі виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини зі своєю матір’ю. Суди апеляційної та касаційної інстанцій визнали рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а твердження заявника про викрадення дитини її матір’ю, сексуальне та фізичне насильство щодо дитини такими, що не знайшли підтвердження.
У своєму рішенні ЄСПЛ вказує на те, що при розгляді даних категорій справ національні суди повинні досліджувати та враховувати всі обставини, що мають значення у справі та можуть впливати на нормальний розвиток дитини. Одного лише посилання на те, що дитина повинна проживати з матір’ю – не достатньо для прийняття вмотивованого та обґрунтованого рішення. Отже, у батька з’явилась можливість довести, що не у всіх випадках доцільно залишати дитину проживати з матір’ю. Головне – серйозно підійти до збору доказів, а також розпочинати судову тяганину не через бажання помститися колишній дружині, а через величезне бажання виховувати власну дитину.
Відповідно до норм Сімейного кодексу України "Про визначення місця проживання дитини", місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків; дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається самою дитиною. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування (згідно статті 161 Сімейного кодексу) або ж судом.
При цьому беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини, вік дитини, стан здоров'я дитини та інші суттєві обставини. Дитина не може проживати з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами та своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Щоб визначати кращі умови для дитини один із батьків має звернутись до служби у справах дітей за місцем проживання дитини та надати належні документи : Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування.
Засідання комісій, які розглядають спори між батьками щодо визначення місця проживання дитини проводяться у разі потреби, але не рідше ніж 1 раз на місяць.
Інформує: начальник відділу «Заставнівське бюро правової допомоги» Чернівецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Василь Данищук
Адреса : Відділу «Заставнівське бюро правової допомоги» м.Заставна вул. Д.Галицького 1а, 2поверх тел. 3-11-87 Єдиний телефонний номер системи БПД: 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів)
