Небайдужі Заставнівчани допомогли родині переселенців з переїздом
Війна на сході України розділила життя людей на дві частини – «до» і «підчас». За тим як ми реагуємо на події, що тривають на Донбасі можна робити судження хто ми? Хтось дистанціюється та робить вигляд, що нічого особливого немає.
Інші докладають зусилля щоб якось зарадити загальнодержавному лиху. Створення та підтримка українського війська, допомога добровольцям, модернізація військових частин в Україні – це те, що стало для багатьох з нас звичною справою. Однак є ще одна проблема, до вирішення якої потрібно підходити особливо делікатно.
Це проблема вимушених переселенців. Тих, хто обрав життя в Україні та з Україною в серці. Покинувши все, родини залишили Донбас і переїхали до центру та заходу країни. Доля звела нас із родиною священика (на той час УПЦ КП нині ПЦУ) Ігора Шемякова. Що випало на долю цих людей відає тільки Всевишній.
Але не зміліли їхні душі та ще більше наповнилися серця любов’ю. У перші місяці війни, коли стало відомо про невідворотність військової агресії, дружина о.Ігора Світлана разом із сином Станіславом з однією валізою та ноутбуком вирушили до Буковини. У телефонній книзі Станіслава вписаний був тільки один контактний номер телефону Пластунки Олесі.
Яка, власне, першою відгукнулася допомогти родині переселенців знайти захист у нашій області. Знайшлося і тимчасове місце проживання – Свято-Преображенський монастир у с. Васловіці. Настоятель о. Євген допоміг людям отямитися, а вже через місяць маму із сином в у своїй оселі прихистила родина вчителів місцевої школи Сергія та Людмили Каланчів.
Молоді педагоги турбувалися не тільки про моральну адаптацію на Буковині, але й про перспективу повноцінного життя. Яке передбачає працевлаштування, власний дім, фінансову незалежність. Мабуть за волею Господньою все пішло як слід. Бо ж якщо є бажання розпочати повноцінне життя спочатку, то обов’язково знайдуться люди, які в цьому допоможуть.
Такими людьми стали: Лілія Семенюк - директор терцентру, Галина Альошкіна-- заступник начальника управління праці та соціального захисту населення, Василь Липка – головний лікар ЦРЛ, мешканці с. Васловівці. Першим місцем роботи на Заставнівщині була редакція районної газети «Голос краю». Адже Станіслав виявився високваліфікованм фахівцем – комп’ютерником, який вільно володіє англійською мовою. А вже приїзд о. Ігора до Васловівців стало цілою подією.
Як говорив Сергій Каланча «Людини з такою потужною проукраїнською енергетикою він ще не зустрічав». Впродовж усього періоду перебування родини Шемякових на Буковині поряд був Анатолій Дронь – голова ГО «Шедро». Адже доводилося допомагати вирішувати найрізноманітніші життєві проблеми. Якось непомітно для себе Майя Калин стала для Світлани справжньою подругою.
Було всеу житті Шемякових… Дивом врятований з полону бойовиків, о.Ігор долучився до роботи з вивезення наших хлопців, яких також витягували з полону, на підконтрольну Україні територію. Перевезення мами до м. Чернівці. Загалом за 5 років – 6 переїздів. Вивчення Буковинського краю та звичаїв його мешканців. Робота в молодому колективі перспективної фірми.
Та прийняття непростого рішення – переїхати до іншої області, щоб допомогти в розбудові української церкви. Вибір випав на Сумщину, м. Конотоп. Переїзд виявився непростим. Адже за п’ять років нажили трохи речей, книг, консервації… Назбиралося на цілий мікроавтобус. Організував допомогу з переїзду Анатолій Дронь. Долучилися до спільної справи заставнівчанин Микола Сташевський, голови райдержадміністрації Дмитро Козарійчук та районної ради Сергій Капіцький, заступник голови РДА Євген Семенюк, голова СФГ «Грицюк К.В.» Костянтин Грицюк, голова СФГ «Сливка» Андрій Сливка, кіцманчанин Віталій Піць.
Дорогу на Сумщину здолали швидко, хоч і не без випробувань… Декілька годин спілкування та відпочинку і -- повернення додому. Їдемо з твердою вірою, що все в цих милих людей та переконаних патріотів України буде добре. Вслід чуємо «Нехай береже вас Господь!!!»І це цінно.
Адже немає нічого важливішого в житті, ніж щирі дружні відносини людей, віра в майбутнє рідної країни, любов до близьких та щоденна молитва до Бога. Бо ж недарма в народі кажуть: «Кожен благословення заробляє собі сам».
P.S. А ви замислювалися над тим скільки вимушених переселенців з Донбасу потребують нашої з вами людської підтримки?
