Відео - У Дорошівцях провели в останню дорогу, вірного сина України Івана Бажанського
Буковинці прихиливши коліна зустріли справжнього героя, захисника який віддав своє життя за Батьківщину, за майбутнє своїх нащадків та за кожного з нас, рідні краї зустріли Івана Бажанського.
Він був наче світлий і теплий весняний сонячний промінчик. Завжди усміхнений, привітний і доброзичливий. Рожеві щоки та веселий погляд щирих і лагідних очей виділяли його серед оточуючих силою, здоров’ям і оптимізмом. Спортивна струнка, наче юнача, фігура, та легкий крок свідчили про неабияку спритність і витривалість.
Відомий спортсмен, футболіст, музикант, патріот, боєць АТО, доброволець… Іванко одним з перших пішов на фронт російсько-української війни. Його щедре серце зупинилося після того, як його мозок спрямував тіло на самопожертву – захист побратимів від смерті. То було не випадкове ураження. Його миттєва реакція і спритне тіло могли врятуватися, бо приліт був несподіваним, приглушений іншими вибухами, а побратими були не готовими зреагувати і напевне, що були би уражені смертельним металевим вихором. Було лише кілька мільйонних часток секунди для того, щоби зробити вибір: упасти і сховатися від смертельних осколків, чи прикрити грудьми своїх товаришів, з надією, що бронежилет витримає удар. Та дива не сталося…
Осколків було занадто багато…і вони прошили не лише броню, але і серце…
Іван Іванович Бажанський народився 23 березня 1975 року в селі Дорошівці, колишнього Заставнівського району. В селянській патріотичній родині Бажанських шанувалася українська мова, звичаї і традиції. Його мати, Марія Іванівна, до останніх хвилин свого життя була активною волонтеркою, а сам Іванко добровольцем захищав Україну в зоні АТО. Там був поранений, лікувався, та коли розпочалася повномасштабна війна Росії проти України знову добровольцем пішов на фронт.
Він любив свою землю, всіх людей доброї волі, та найбільше любив Небесного творця. Його, законопослушного і Боголюбивого парафіянина, прихожани місцевої церкви Василія Великого обрали старостою парафіяльної громади і він добросовісно виконував це важливе громадське доручення. В 2015 році настоятель храму отець Віталій пішов на передову лінію фронту служити капеланом у підрозділ де Іванко служив рядовим бійцем. У всьому точний і пунктуальний, воїн старанно освоював військову майстерність, вправно володів зброєю, мужньо переборював труднощі воєнного побуту – холод, безсонні ночі, смертельні обстріли і постійну напругу. Коли смерть чатує на кожному кроці, коли навкруги немає сухого п’ятачка, де би можна було присісти і відпочити, коли місиво дощового болота змішаного з людським потом і кров’ю пахне смертю, тоді по особливому ціниться життя і кожна його, вже прожита хвилина.
Він любив свою дружину Любу, донечку Іринку, єдиного синочка, продовжувача роду, Іванка. Тому терпів усе, лишень, щоби ця кровожерна орда не прийшла і до них, на рідну буковинську землю…
Є багато свідчень про те, як з різних причин у людей зупинялося серце, кров переставала циркулювати в організмі та мозок ще кілька секунд усвідомлював що з ним діється, що настає смерть. Декого лікарям вдавалося врятувати і ожилі розповідали що бачили в останні секунди і в стані клінічної смерті. А у тих, хто не вижив, в одних обличчя застигло з мімікою жаху, в інших – воно випромінювало лагідну посмішку, яка, за словами одужалих, передавала останні мозкові імпульси - погляд любові до живої і неживої природи, до своїх рідних, любимих і близьких, наче вибачаючись перед ними за те, що не вбереглися і загинули, що не зможуть більше їх захистити, що не долюбили, що…
Іванко жив і пішов у вічність з посмішкою на обличчі…
Вічна пам'ять тобі, Воїне – Герою! Ми віримо, що ти продовжуватимеш надійно захищати рідну землю перебуваючи у списку Небесного легіону українських героїв. Твій світлий образ навічно залишиться у пам’яті буковинців.
Автор: Юрій Кушнір
Відео: О. Панзига та Я. Шендеровський
