"Незабутні спогади про Заставну: виступи та гостинність" - Павло Дворський напередодні концерту дав інтервю

 

- Опишіть себе трьома словами.

- Життєрадісний, з вірою в майбутнє,мрію мати послідовників.

- Який Ваш концерт запам’ятався найбільше?

- Кожен концерт по-своєму унікальний, але концерт, який відбувся 1994 року у НʼюДжерсі, який був посвячений українсько-американському фестивалі. І коли я співав пісню «Товариство моє» то весь зал, а це 15 000 людей стоячи співали цю пісню. Це була масова єдність і велика любов до української пісні. Пройшло 30 років, а я досі бачу багато людей, які переживали тоді настрій пісні.

- Як почалась ваша кар’єра?

- Почав я співати змалку, бо мама і тато були наділені гарними голосами. Батько грав на багатьох музичних інструментах, а мама співала в церковному хорі. Уже у 4 роки я співав народні пісні. А навчився грати на гармошці то грав з татом на хрестинах, весіллях і проводах в армію.

- Хто вас підтримував у перших етапах розвитку?

- В першу чергу батьки. А також перші вчителі музики, це Василь Андрійович, він навчив мене імпровізувати і придумувати. А під час навчання у музичному училищі я писав свої перші пісні і дав їх на рецензію Олександру Миколайовичу. У відповідь отримав багато слів підтримки. Тому, дякую цим прекрасним людям і багатьом іншим, які повірили в мою пісню. В мій талант вірив Назарій Яремчук. І я досі пишаюсь, що був знайомий з Володимиром Івасюком.

- Як появилась пісня «Стожари»?

- Одного разу ми зібрались після концерту і Назарій сказав: «Павле, потрібно написати якусь гарну пісню, аби вона була хітом і її співала вся Україна, щоб співаючи її ми відчували дух подиху країни». І познайомив мене з поетом Володимиром Кудрявцем. Ми домовились, що він напише вірш, а я музику або навпаки. І 45 років назад, коли гастролювали в Одеській області то зупинились в містечку Балта. Вночі я вийшов і побачив небо вкрите зорями, здавалось, що вони ось-ось впадуть на землю і тоді народилась мелодія майбутнього приспіву пісні «Стожари»

- Ви являєтесь майстром спорту України з настільного тенісу. Як у вас проявився талант до цього?

- У нас в школі був один тенісний стіл в коридорі. І ми грали в перервами між уроками.  Я завжди вигравав своїх друзів. Але одного разу я програм директору Володимиру Францовичу. Після чого він мені сказав, аби я тренувався, бо погано граю. Я поставив собі ціль тренуватися і виграти директора. Дістав книгу і почав вивчати різні прийоми і подачі. Через декілька місяців повторюється історія в якій вже виграв я. Якщо хочеш чогось добитись, то потрібно тренуватись.

- Які у вас є спогади про Заставну?

- З Заставною у мене дуже приємні спогади. Ми дуже любили виступати там з моїм покійним побратимом Назарієм Яремчуком. Ми виступали на полях, фермах. Знаю, що там дуже працьовиті люди, які люблять свій край і шанують свою культуру. Нас завжди запрошували половити рибу, виступити та гарно відпочити. Тому Заставна один із найгарніших районних центрів. Багато патріотів, які в нелегкий час підтримують наших хлопців.

- Чи присвячували ви комусь свої пісні?

- Так, своєму сину Павлу Дворському молодшому присвятив пісню « Щоночі сад приходить до вікна». А коли народився Вʼячеслав Дворський, то я написав мелодію для нього. Матері Вікторії Вʼячеславівні присвятив пісню «Мамині очі» і «Якщо ти вчув слова святі на поклик матері спіши». Батькові присвятив пісню « Батькова криниця», він визволяв Україну від фашистів.

- Що б ви хотіли побажати всім українцям?

- Єдності, віри в нашу перемогу, що ми дочекаємось перемоги. Наступить мир в Україні і ми будемо відбудовувати свою незалежну і прекрасну країну за як зараз тисячі наших хлопців віддають життя. Ми це маємо передавати нашим нащадкам, щоб ніхто і ніколи не забув подвиг наших Героїв України. Тому ми пишемо більше патріотичних пісень у яких розповідаємо про те, як ворог ще давно зазіхав на наші землі, але ми не даємо знущатися над нашою культурою. Ми будемо берегти наш суверенітет, нашу землю Україну. Бо наша земля вічна.



Top