«Хочу, щоби було чисто»: чоловік із ДЦП 16 років працює двірником на Гравітоні
“Напишіть про нашого двірника Олега, він на це заслуговує, – просить Іван Свекла, мешканець будинку № 263 на вулиці Руській.
–Олег обслуговує наш будинок понад 10 років. Дуже роботящий, відповідальний, совісний. Що не попросиш – зробить. Ми дуже ним задоволені. Гадаю, це найкращий двірник на Гравітоні. Коли йде у відпустку, то прибирають уже не так добре.
“У дощ весь одяг мокрий”
Олег Шабанов працює двірником у підприємстві “Житлосервіс”.
Чоловік замітав листя біля дороги.
“Чому не відпочиваєте сьогодні?” – запитую. “Ми працюємо шість днів на тиждень, вихідний лише неділя, – каже чоловік. – Восени особливо багато роботи. Бачите, скільки листя нападало, треба все зібрати. І так щодня. Заметеш, а воно падає і падає. Добре, що хоч тепло. Але прибирати доводиться за будь-якої погоди. Коли падає дощ, то весь одяг мокрий, аж тече з нього. Переодягнутися немає де, то роблю це в під’їзді будинку. Було б добре, якби двірникам виділили якусь кімнатку, де можна було би погрітися, випити теплого чаю. Взимку одягаю дві пари штанів. Але коли сильний мороз, то й це не допомагає.
Доки люди йтимуть на роботу, треба промести сніг на тротуарних доріжках, посипати їх піском, поколоти лід”.
Щодня Олег доїжджає маршруткою з Остриці, де проживає.
“Доводиться вставати в половині п’ятої, але я вже звик, – запевнив двірник. – До Чернівців приїжджаю без 15 хвилин шоста. Переодягаюся – і до роботи. Працюю здебільшого до 13:00-14:00, а восени та взимку довше. Маю третю групу інвалідності. Народився з ДЦП. Закінчив школу, в селі роботи не було. Влаштувався двірником у ЖРЕП № 13, бо це було найближче. Прибираю чималу територію біля чотирьох багатоповерхівок. Нам видають віники, відра, мішки. Буває, що мешканці після ремонтів зносять сюди мішки з будівельним сміттям. Нам доводиться вантажити їх на трактор. А мішок такий важкий, що вдвох неможливо підняти. Після цього болить спина”.
– Колись у нас було 20 двірників, а зараз значно менше. Не хочуть, бо робота важка, зарплата мала, – пояснив Олег. – Працюють здебільшого люди пенсійного та передпенсійного віку. Є навіть 77-літня жінка. Я в своїх 42 роки наймолодший. Буває, що приходять молоді чоловіки та жінки, побудуть день-два і тікають. Кажуть: “Думали, що треба мітлою трохи помахати. А виявилося, що треба важко працювати”.
Зарплата у двірників мінімальна.
“Після всіх відрахувань отримую чистими 3 200 гривень. Такі гроші ми мали ще п’ять років тому. За цей час нічого не змінилося. Навіть на оздоровлення під час відпустки нічого не дають. Хто захоче працювати за такий мізер? – зітхає чоловік. – Добре, що я живу в селі, маю якусь господарку. А що робити тим, хто в місті? Колись двірникам виділяли житло – і тим їх тримали. Зараз не дають ні гуртожитку, ні квартири. За той час, що працюю, жоден із наших двірників нічого не отримав”.
Мешканці по-різному ставляться до двірників.
“Дехто вітається, дякує. Хоча, буває, зробиш комусь зауваження, що смітить, і почуєш: “Тобі за це гроші платять”. А мені хочеться порадити: “Спробуй хоча би день попрацювати за мене, тоді не будеш так казати”. Трапляється, що викидають сміття через вікна або залишають пакети біля вхідних дверей, – скаржиться Олег. – Треба штрафувати за куріння на дитячих і спортивних майданчиках, бо вони всіяні недопалками. Я хочу, аби було чисто на ділянках, які прибираю. Але треба, щоби мешканці ставилися з більшою повагою до праці двірника, не смітили так. Аби була більша зарплата, бо на нинішню важко прожити. Також двірникам повинні давати житло”.
