Відео - Заставнівська волонтерська сотня відправила на схід 39 відправку, зі смаколиками та необхідними речами
Ще років 2-3 тому можна було з упевненістю сказати, про те, що найбільше болить українцеві — війна! Чи така ж актуальна ця тема нині?
Чи цікавимося подіями на Сході України, чи щемить серце кожного за втрачене «чергове» (пробачте, рідні,) життя так само, як у 2014, 2015, 2016 роках… Не лукавім… Звикаємо… До чужого болю… Насправді ж, не мало б так бути. Бо то наші захисники, нашої країни, але чужа, нав’язана нам війна, про яку не маємо права забувати ані на мить. «Заставнівській волонтерській сотні» цього допустити не дає не тільки обіцянка — тільки разом до перемоги, але й постійний душевний неспокій: як там наші хлопці, чим живуть, як протистоять ворогові, про що мріють?..
Тому, готуючи чергову провізію на Схід, а це насамперед наші традиційні страви, які Сотня приготувала, аби знову ж створити свято домашнього затишку напередодні барвистих Буковинських Зелених свят — Пресвятої Трійці — часу становлення Християнської Церкви, єдності людської спільноти.
Отож, як завжди, дружно та наполегливо, завзято та з вогником працювали ці невтомні чоловіки й жінки декілька днів на оборі нашого сотника Марії М’якоти. Давали лад м’ясові, рибі, іншим продуктам харчування, різним консерваціям (літо почалося спекотне, аби продукти харчування не зіпсувалися), додавши до цього одяг та взуття з Австрії (Вольфанг Вейкерт), пресу, передплачену ТОВ «Хрещатик-Агро» для солдатів, заправившись пальним від фермера Андрія Сливки та допомоги інших небайдужих людей, автівка Ярослава Мельника, нашого водія-заставнівчанина, котрий вже не раз прямував на Схід України, з помічником водія Миколою Цурканом та супроводжувачем вантажу, волонтером Віталієм Петришаком вирушила на Схід, на передові позиції наших захисників.
Хлопці вже з Божою допомогою повернулися додому, але, як це часто буває, непереливки було й цього разу. У Слов’янську до них виїхав наш давній друг-буковинець Нечай, великий патріот, якщо не герой, з яким завжди надзвичайно приємно спілкуватися. Доволі мудрий та обізнаний і у політичній ситуації, і у військовій справі, але й небагатослівний, як на розвідника. А ось коли заїхали на КПП у Майорську, зненацька почався обстріл. Щойно завершилася «перепалка», розвантажилися, побули з хлопцями, повідали про «тилові» будні, підтримали бойовий дух і далі — на Авдіївську промзону, в Шахту Бутівка і в Карлівку.
Оскільки заставнівці не вперше на передовій, зустріли багато знайомих і буковинців, і бійців з інших куточків України. Кожен запевняв: не діждуться «прессеки» Зе, що захисники не відповідатимуть на обстріли агресора, а якщо «ляпатимуть» невпопад хоча б щось протиукраїнське — їм «мало не покажеться» від справжніх учасників бойових дій.
Дорога на Донбас, починаючи з 2014 року, для волонтерів завжди була певним випробуванням, а ось нинішня поїздка наших волонтерів вразила контрастами асфальтового покриття доріг на Сходу і Заході України. У частині, де сходить українське сонце, як кажуть, хоч яйце коти, у нас — особливо на Тернопіллі та Буковині — яма в яму западає… На жаль… А ще ця поїздка запала хлопцям у душу своїм неабияким позитивом — неозорим морем полів пшениці, соняшнику, ячменю.
Доглянуті, колосисті ниви — аж до лінії розмежування — хороший хлібний знак достатку і миру! Так і буде! Вірмо! Бо наші бійці знають за що воюють, що захищають і куди рухатися далі!
Відео: Юрій Кушнір та Ярослав Шендеровський
