25 березня, перестало битися серце неординарної людини Надії Володимирівни Герасимчук, екстрасенса
Відійшла у вічність «буковинська Ванга».
На початку вісімдесятого року життя, 25 березня, перестало битися серце неординарної людини Надії Володимирівни Герасимчук, екстрасенса, провидиці, доброї людини яку називали тьотею Надею, або «буковинською Вангою».
Так називали її ті, кому пощастило знати та спілкуватися з цією дивовижною жінкою.
Вона народилася 01 березня 1941 року і все своє життя прожила в селі Ржавинці, що на Заставнівщині.
Ця проста сільська жінка в дитинстві пережила негаразди війни, потім голодомор 1947 року, ще дівчам, яке володіло гострим допитливим розумом, мріяла про навчання, вона красиво співала і за оригінальний голос її називали «нашою Зикіною».
Та доля повела іншою стежиною. Рано вийшла заміж, була доброю господинею, дбайливою дружиною і матусею, яка народила та виховала двох доньок, працювала кухарем.
Все було як і у більшості сільських жінок та раптове лихо змінило все її життя.
Страшна хвороба звалила, здавалось би, квітучу, здорову жінку на тривале лікування в різних установах району, області, столиці.
Схудла, почорніла, осліпла і ніхто, навіть відомі лікарі не вірили у її одужання. Та вона боролась і вірила, що Бог допоможе перемогти хворобу, від якої повмирали всі сусіди по лікарняній палаті.
Вона постійно молилась, і обов’язково перед іконкою, яку тримала перед очима, ніби бачила зображення Божої матері. Життєві сили покидали ослаблене тіло, яке вже наче перебувало за межею життя, боровся лише мозок, а знекровлені губи продовжували шепотіли молитви.
І раптом сталося диво, вона побачила світло, зір почав поступово відновлюватись, а потім сталося друге диво – вона почала одужувати.
Пізніше сталося і третє диво, коли поверталася додому з лікарні та в поїзді звернула увагу на сусідів по купе, як раптом зрозуміла, що бачить їх наче на рентгенівському знімку, навіть більше, всі їхні хвороби, минуле і майбутнє…
Якийсь невидимий і нечутний та незрозумілий голос розповідав її все про цих людей… і цей голос був з нею все її життя.
Свої здібності вона не рекламувала, а коли люди, які узнали про її дар, приходили по допомогу, то допомагала лишень добрим, порядним людям, а злих, з поганою енергетикою, просто виганяла з хати.
Ніякої плати за свої послуги не брала, як деякі теперішні пройдисвіти, розповідала про людину що її чекає в майбутньому, чого остерігатись і чого не потрібно робити.
Як не розуміє явища цього феномену сучасна наука, так і вона сама не знала як різноманітна інформація і картини з минулого та майбутнього людини з’являються в її головному мозку.
Свою здібність вона називала Божим даром, який Всевишній дарував її для того, щоби вона допомагала людям.
Вона лікувала, допомагала тисячам людей,… лишень не собі. Тьоті Наді не стало.
Тепер душа її заспокоїлась у вічному сні, а добрий спомин про талант неординарної жінки залишиться у пам’яті рідних, друзів і всіх тих, кому вона допомагала,
