Передчасно і раптово відійшла у вічність активна волонтерка, Жінка Добротворець - Бажанська Марія Іванівна.
Заставнівська волонтерська сотня з глибоким сумом сповіщає про велику втрату. Передчасно і раптово відійшла у вічність активна волонтерка, Жінка Добротворець - Бажанська Марія Іванівна.
Вона народилася 8 березня 1955 року в селі Дорошівці, Заставнівського району, в селянській, боголюбивій сім'ї.
Її рідні з діда - прадіда були активними членами сільської релігійної громади, у всі періоди життя, при різних владах, родина дотримувалась українських традицій, відстоювала православну церкву та українську мову.
Вихована в українському патріотичному середовищі, ще зі шкільних років Марія Іванівна проявляла себе неординарною особистістю. До любої роботи відносилась добросовісно, відповідально, проявляючи творчий підхід, пропонувала кращі варіанти виконання поставленого завдання.
Працювала в колгоспі на різних рядових посадах. Завжди весела, усміхнена і життєрадісна, працьовита та відповідальна, вона понад усе любила допомагати іншим людям, за що її любили та цінували односельці. Продовжуючи родинні традиції, активно, до останніх днів свого життя, допомагала парафіяльній громаді Дорошовецької церкви Василія Великого відбудовувати свою Православну церкву України.
Разом з чоловіком Іваном виховали двоє дітей, сина Іванка і донечку Наталію, котрі продовжили рід чотирма внуками. Родина Бажанських відома не лише в селі, але і на Буковині своїми спортивними традиціями. Якби під час футбольних матчів розігрувався конкурс на самого веселого і дотепного вболівальника, то ним завжди була би бабуся Марія, як її любляче називали внуки, основні гравці сільської команди «Дністер», неодноразового чемпіона області з футболу.
Вона любила і вміла, майже професіонально, виконувати українські народні пісні, в юності була учасником художньої самодіяльності, співала в церковному хорі, її життєрадісність запалювала односельців на творення добра іншим людям. Людина щедрої душі, вона допомагала всім, коли приходила біда.
Коли розпочалась війна на Донбасі, як Мати Україна, вона також благословила свого єдиного сина Івана і той серед перших добровольців пішов захищати Батьківщину, а сама з подругами долучилася до волонтерської сотні, яка стала надійним тилом для воїнів, котрі пішли на передову лінію фронту.
Чоловік Іван, вже дев’ять років тому як відійшов у вічність, а вона раділа життю за обох, раділа за внучат Юрка, Іванка і Сусанку, які досягають великих успіхів у спорті, за майбутнього лікаря Іринку, раділа кожному промінчику сонця, яке заглядало до її ошатної оселі…Раділа від того, коли словом, коштами, своєю працею, чи просто доброю, розумною порадою могла допомогти людям, всім односельцям, одиноким, чи багатодітним, хворим, чи знедоленим. Її велике, щире серце було відкрите для всіх людей доброї волі.
Та раптом наче страшна чорна хмара закрила сонце і грізний грім ударив звісткою про раптову смерть нашої посестри. Ще зберігаються у пам’яті її посмішка і весела іскринка в очах, приємний, милозвучний голос, мудрі слова і поради, доброзичлива інтонація і акуратні, натруджені жіночі руки, які вміли робити все…
Цього всього раптом не стало… Світ не зупинився, життя на землі продовжується, але вже без неї, без Великої, Справжньої Української жінки, Жінки-Трудівниці, яка продовжила свій рід і залишила помітний слід на землі, та в серцях і в душах всіх тих, хто знав і відчув теплоту та щедрість її великого серця.
Пекуча біль від непоправної втрати ятрить наші серця. А в свідомості печальним дзвоном звучить: Не зберегли! Не допомогли! Не підтримали, тому, що це робила Вона! Цей біль, як сумління совісті, як докір за те, що не все ми зробили для того, щоби вона була серед нас, разом з пам’яттю про Твоє ім’я і твої добрі справи назавжди залишаться в нашій пам’яті.
Спочивай з Богом велика трудівнице.
